Чому діти плачуть? Роздуми психолога…
Нещодавно я вкотре спостерігала не дуже приємну ситуацію на вулиці: істерично плаче дитина років чотирьох, і так само істерично кричить на неї зовсім молода мати. Не знаю, чому її так розлютило дитя, але вона дико кричала на нього: «Якщо зараз не замовкнеш, я покину тебе тут, будеш жити на вулиці!». Мабуть, жінка вважала, що після таких слів дитина має тут же заспокоїтися і припинити плакати. І мати дійсно робила вигляд, що залишає дитину саму, йдучи все далі й далі, а маля, захлинаючись сльозами, бігло за нею, доки не впало. Як часто ми, дорослі, вважаємо, що краще покарати малюка, накричати , на нього, ніж спокійно вислухати і спробувати зрозуміти. Для того щоб реагувати по іншому, дорослому необхідно мати власний внутрішній ресурс,не заражатися дитячими емоціями пропонувати конструктивний вихід. Коли кричимо ми не вирішуємо проблему, нас дратує плач, непослух, а свій гнів на самих себе( що ми не можемо справитися з дитячими емоціями) намагаємося пере¬класти на дитину. Спробуйте замінити звичні зауваження дитині, новими словами, і зміниться все – інтонація, ваш настрій, а головне, реакція дитини! • Замість безсилого: “Щоб я ніяких “не хочу” не чула!” Несподівано закричати: “Ой, дивися, Капризка прибіг. Лови, лови його, щоб він нам настрій не псував!” • Замість нудного: “Скільки разів повторювати!” Сказати таємничим шепотом: “Раз-два-три, передаю секретну інформацію … Повторіть, як чутно”. • Замість роздратованого: “Пішли швидше, скільки тебе чекати!” Скомандувати: “На старт, увага … руш! Побігли! “ Прикладів і причин може бути безліч, результат один —: якщо дитина плаче, значить, їй погано. Я закликаю до одного: не залишайте дітей наодинці зі своїм сльозами, сто разів подумайте, перш ніж кричати і звинувачувати малюка.
